Олександра Кепіна: Дизайн у Чорногорії: особисте дослідження ринку дизайну інтер’єру в Чорногорії власницею студії дизайну інтер’єрів в Одесі.

Коли я прилетіла до Чорногорії  моїм завданням було зрозуміти  чи є тут місце для моєї студії. Я обрала найчесніший, але й найпровокативніший спосіб вивчення ринку: прикинутися клієнтом і без сорому ставити найкаверзніші запитання своїм колегам, поводитися примхливо й вимогливо. Що я отримаю? Які саме креслення? Скільки варіантів планування, якої якості та скільки прикладів візуалізацій? А з меблями допоможете? А бригада у вас своя є? А запил плитки під 45 градусів вони зроблять? 

Я зустрічалася з невеликими студіями, з фрілансерами, та з прорабами — саме з тими, хто складає «реальну» робочу силу, а не вітринами Instagram, де неможливо зрозуміти реальні бюджети та реальне становище ринку. Це було як у мемах очікування-реальність. Загадкова низька завантаженість, чому у дизайнерів лише один–три проекти в роботі? Одне з перших питань, яке я ставила — скільки об’єктів зараз на руках. Відповіді майже завжди звучали однаково:

— «Один».

— «Два».

— «У мене зараз три, і я дуже завантажений.

В Україні два-три проекти — це пауза, а не завантаження. Там дизайнери працюють у потоці: 5–8 активних проектів  це норма. Чому ж у Чорногорії поодинокі проекти сприймаються як повна зайнятість? Жоден із дизайнерів не посилався на високі вимоги, обсяг роботи чи складність проєктів. Просто проєктів мало.

За плиткою — до Албанії, за меблями — до Італії. Чому логістика така нестандартна? Наступне спостереження вразило мене ще більше. Коли я цікавилася  де дизайнери купують матеріали, мені відповідали: плитка — в Албанії, меблі — в Італії, освітлення — в Сербії або Хорватії, декор — привозять з Європи. Будівельні матеріали — лише базові доступні в Черногорії. Тобто реальний робочий процес влаштований так: дизайнер складає список, клієнт сідає в машину, перетинає кордон  і їде за матеріалами в сусідні країни. Звучить як логістика 1990-х, але це звичайна практика.Причина проста  — у країні мало магазинів, мало складів, мало конкурентних постачальників і невеликий асортимент. Невеликий ринок — невелика пропозиція та необхідність їздити за товарами туди, де ринок більший.

Статистика підтверджує це. Чорногорія імпортує понад 70% оздоблювальних матеріалів і меблів, а внутрішній ринок меблів оцінюється всього в 45–55 млн євро на рік. Це менше ніж у одного великого українського ритейлера до 2022 року.

«Ми пояснимо все на місці». Чому робочі креслення тут — рідкість? Коли я намагалася дізнатися який набір креслень фрілансери готують для ремонту відповіді були ще більш несподіваними: плану демонтажу немає, плану після демонтажу немає, робоча документація — мінімальна. Деталі пояснюють на об’єкті, частину рішень приймають по факту. Кілька дизайнерів чесно сказали:«Ми самі приїжджаємо і пояснюємо робітникам, що зносити, а що залишати».Тобто, вони обирають витратити час на поїздку замість того, щоб підготувати повний комплект документації. І вони можуть собі це дозволити, тому що у них є час. 

А що взагалі відбувається на ринку нерухомості? Звідки така «тиша» у дизайнерів? Щоб розібратися в повній картині, потрібно подивитися на ринок нерухомості. Населення нечисленне і старіюче. У країні живе близько 625 тис. осіб і частка населення старше 50 років перевищує 37%. Це один із найвищих показників у регіоні.  Майже у всіх є житло. Близько 85–90% мешканців володіють нерухомістю, яка була придбана десятиліття тому. Це означає низьку частоту угод, відсутність масових ремонтів, відсутність потреби оновлювати інтер’єр. Вартість житла вища за доходи. Середня зарплата  близько 900 євро, середня ціна квадрата — від 2 000 до 4 500 євро на узбережжі. Для порівняння, до війни в Україні: Київ — близько 1 200–1 600 €/м², регіони — 600–900 €/м². А зарплати ІТ-фахівців та представників середнього класу давали змогу масово купувати квартири. У Чорногорії такого масового покупця немає. Кількість угод — низька. У великих містах Чорногорії укладається в рази менше угод купівлі-продажу на тисячу мешканців, ніж в Україні до 2022 року. На узбережжі ринок пожвавлюють іноземці, але це одиничний преміальний сегмент.

Чому в країні так мало активних покупців? Умовно ринок поділяється на три групи: 

1.літні власники житла, яким ремонт як послуга не потрібен;

2.молодь, яка не може купити своє житло;

3.іноземці, які купують елітну нерухомість і часто працюють з дизайнером зі своєї країни.

Тут проявляється головна причина всього, що я спостерігала. Остаточний висновок — все зводиться не до дизайнерів, а до структури власності. Коли дизайнери ведуть один-два проекти це не професійна слабкість. Коли вони їздять до Албанії за плиткою це не екзотика. Коли вони приїжджають на об’єкт замість того, щоб робити креслення  це не лінь. Коли на ринку відсутні жорсткі стандарти  це не недолік професіоналів. Це відображення маленького ринку, де куплено мало нового житла. Нікому продавати його, нікому ремонтувати, а більша частина власників  люди, яким не потрібен дизайн. Поки структура власності виглядає так  дизайн інтер'єру в Чорногорії залишається нішевою, локальною, «штучною» послугою, а не масовою індустрією. Це не добре і не погано — це об'єктивна реальність маленької країни, де ринок формується не правилами, а демографією.