Журналістика vs творчість

Загальновідомим є той факт, що мета діяльності медіа – це об’єктивне та всебічне висвітлення подій, актуальних тем та проблемних питань.

Матеріали публікацій, починаючи від заголовку і закінчуючи цитатами, мають відповідати дійсності, не спотворюючи її, вони не повинні бути вирваними з контексту, занадто спрощеними чи ускладненими. Свідоме викривлення фактів узагалі недопустиме ні за яких умов.

Художні прийоми і вигадки з метою увиразнення образів чи завоювання уваги читача можуть призвести до краху професійної кар‘єри, як це сталося із популярним журналістом німецького видання «Der Spiegel»: Клаас Релоціус (Claas Relotius) роками видавав вигадані історії за справжні репортажі.
Численні звання, нагороди, премії, стипендії, призи журналістських конкурсів свідчать про високий рівень майстерності автора. Тому такі маневри домальовування сюжету, вигадування історій та образів свідчать аж ніяк не про нестачу письменницького хисту, а про його, так би мовити, «надлишок» у даному випадку.

Клаас Релоціус засліпив усіх: головних редакторів, керівників департаментів, фахівців та працівників ЗМІ, студентів журналістики, власних друзів та читачів.

Увага редакторів була прикута перш за все до майстерності художніх прийомів, мовних засобів, драматизму, а не до перевірки інформації на достовірність. Перша реакція – задоволення, не підозрілість. Задля посилення емоційності журналіст часто створював музично-настроєве тло за допомогою введення у сюжет  текстів пісень.

Апеляція до почуттів читача, уміння вплинути словом – це, безумовно,  вимагає високого рівня письменницьких здібностей. Майстерно змальовані вигадки полонили аудиторію читачів. Але ця історія красномовно підтверджує, що для журналіста надзвичайно важливо відчути межу між творчістю, що допомагає віддзеркалити дійсність, та творчістю, що відриває події від реальності, заповнює неіснуючими відтінками і дає їх хибне сприйняття та інтерпретацію. 

На жаль, медіа продукує чимало вигадок та фальсифікацій, про які ми навіть не здогадуємося або не усвідомлюємо їх значення  і впливу.

Але викритий одного разу обман назавжди підриває довіру. Після зізнання німецького журналіста у його вигадках малоймовірно, що хтось зможе повірити у  прозорість та достовірність написаних ним статей.

Якщо ви читаєте щось без ніяких підозр, ви й не помічатимете нічого сумнівного. Але якщо ви уже звертаєте увагу на щось із самого початку, ви бачите це скрізь. Така природи людини  – ми можемо вважати навіть найнеймовірніші історії істиною, доки вони здаються принаймні правдоподібними, але лише до тих пір, поки не існує очевидних причин для сумнівів.

Сумніватися – означає мислити. Перевірка джерел, аналіз, критичний погляд на інформацію, що надходить ззовні – запорука усвідомленого і незалежного світогляду.