Читайте в номере "Дзеркало тижня. Україна №25"

Нестерпна легкість розколу

Об’єднавчий Собор УПЦ КП і УАПЦ призначено на 14 вересня, але певності ні в тому, що він відбудеться у призначений термін, ні в тому, що він відбудеться взагалі, ні, тим паче, в тому, що увінчається успіхом, на жаль, немає. Надто важкий тягар взаємних образ. Надто велике бажання Москви розладнати справу. Надто незграбно діє державна машина. Надто багато залежить від закордонних гравців та їхньої спроможності орієнтуватися й реагувати на ситуацію, яка змінюється так швидко, що часом скидається на гостросюжетне кіно.

На цей момент усі погляди спрямовані на УАПЦ і УПЦ КП — чи вдасться їм подолати поділ? Адже проблема відносин УПЦ КП і УАПЦ, на жаль, нікуди не поділася — і це помітно неозброєним оком і за документами Помісного собору УАПЦ, і за висловлюваннями представників УПЦ КП. Одні дуже бояться, що об’єднання виявиться приєднанням — тобто УПЦ КП «дотисне» УАПЦ, завершить розпочате в 1992-му, «проковтне» і «скористається»...

Великобританія.

Лев і єдиноріг проти двоголового орла

Через велику кількість російських плутократів, що проживають у столиці Об’єднаного Королівства та її околицях, місто нерідко називають «Лондонград». Його облюбували Роман Абрамович, Алішер Усманов, Андрій Бородін, Андрій Філатов, Олександр Мамут, Олег Дерипаска, Сергій Пугачов, Євгеній Швідлер, Раліф Сафін, Володимир Лісін...

За останні десять років вони пе­ реказали в банки Сіті десятки мі­льярдів. Нувориші купують відомі британські газети, футбольні клуби, предмети розкоші, одержують «інвестиційні візи». Чималу частину за­ робленого «непосильною працею» витрачають на дорогу нерухомість — у 2014 р. заможні росіяни купили кожен п’ятий елітний будинок у Великобританії...

Іранський Х-фактор

Переговори «шістки» з Іраном затягнулися. Так звана група «5+1» (Велика Британія, Китай, Німеччина, Росія, США та Франція) проводила інтенсивні переговори у Відні з іранцями, щоб підготувати остаточну угоду про обмеження іранської ядерної програми. Для максимальної інтенсифікації консультацій сторони кілька разів визначали собі «дедлайн» (спочатку 30 червня, потім 7 липня), однак так і не змогли дотриматися застереженого терміну через надзвичайно високі ставки, глибокі розбіжності та значний брак взаємної довіри.

Зрозуміло, що переговори не можуть тривати вічно і колись мають завершитися підписанням документа або ж провалом, який із часом, не виключено, ляже в основу початку нових консультацій. Однак зараз США й Іран обмежені в часі, тому не можуть собі дозволити надто тривалу боротьбу за вигідний для себе варіант угоди. США поспішали, бо, коли б остаточний проект документа був погоджений до 9 липня, президент США Барак Обама міг би подати його в конгрес, який мав 30 днів на розгляд і затвердження домовленостей...