Читайте в номере "Дзеркало тижня. Україна №10"

Корсет для мрії

Дивний ми народ: завжди боротимемося з диктатурою і завжди при цьому плюватимемо на демократію, якщо під демократією розуміти дотримання законів. Поштовхом до стратегічного, осмисленого розвитку держави й економіки у нас не служить ні авторитаризм, ні демократичні періоди. Більшість нас живилися радянською спадщиною при Кучмі, доїдали країну при Ющенку.

Коли до радників нема довіри

За останні півтора десятка років у відносинах України і НАТО практично нічого не змінилося. Вони як були сповнені суперечностей та непослідовності в часи перших президентів, такими залишилися й при Петрові Порошенку: і зараз гучні декларації дисонують із повсякденними справами.

Президент заявляє, наприклад, про «безальтернативність шляху» євроатлантичної інтеграції. Тим часом у документах, прийнятих Верховною Радою, немає слів про те, що мета України — вступ до НАТО. У законі «Про основи національної безпеки» йдеться лише про інтеграцію в якийсь «євроатлантичний простір безпеки».

Імпорт справі не допоможе?

Тимчасовий імпортний збір у 5–10% від митної вартості товарів покликаний поліпшити платіжний баланс, збільшити надходження до бюджету та підтримати вітчизняного виробника. Принаймні так вважають у Мінфіні, хоча кожне з цих тверджень можна заперечувати. Проте масштаби девальвації та інфляції такі, що заходи уряду й НБУ, які обмежують імпортерів, зрозумілі. Питання в іншому: чим ці заходи чреваті та чим заплатить українська економіка за всі ці поліпшення, збільшення й підтримки? Адже імпортні обмеження несуть інфляційні та корупційні ризики, а також ускладнюють роботу екс-портерів, які залежать від імпортної сировини.